Світлана Сукач – волонтерка, психологиня у проєкті «Соціально-психологічна підтримка українців в Німеччині» від організації Malteser та консультантка (психологогиня) у проєкті «Teenergizer» для підлітків та молоді. Волонтерство стало професією для дівчини.
Раніше Світлана була координаторкою волонтерської спільноти Києва, лідеркою-представницею від України в Good Deeds Day Ukraine, волонтеркою в громадянських організаціях.
– Розкажи про свій шлях у волонтерстві. З чого ти починала?
– Мій шлях у волонтерстві розпочався ще у 2014 році, але це був не дуже свідомий досвід. Тому що не було розуміння важливості та цінності виконуваної роботи з боку організаторів волонтерських заходів, відповідно й у мене, як волонтерки, теж його не було. Організаторам треба було просто зробити, задля того, щоб зробити. Мені таке не подобалось і не відгукувалось. Був навіть період, коли я дійсно вважала, що це не моє, але виявилось, що я дуже помилялась:) Нам, як волонтерам, не давали достатньої підтримки, інструкцій для роботи і ставлення було досить «споживацьке», що, на мою думку, взагалі не є припустимим. Адже волонтерство – це свідомий вибір та волевиявлення людини. І ми не можемо ставитись до цього як «само собою зрозумілого». Тому пройшовши багато чого із різними організаціями я поставила собі мету – очолити одну з таких організацій та спробувати себе на місці людини, яка робить добрі справи за допомогою інших людей, і всі залишаються при цьому задоволеними.
Я можу відзначити такі класні ініціативи:
https://dobrodiy.club/ – класний проєкт який допомагає діткам.
https://happypaw.ua/ua – зараз дуже активні та співпрацюють із різними відомими українськими брендами та маркет-плейсами задля поширення інформації про тваринок, що потребують допомоги. Також робили просвітницьку діяльність для діток у школі, ділились інформацією про свою організацію та розказували як кожна дитинка разом зі своєю сім’єю може доєднатися до добрих справ.
Це ті проєкти, які завжди мене надихали та давали можливість впроваджувати щось нове в мою волонтерську діяльність, знаходити круті ініціативи та доєднуватись до них. Тому раджу ознайомитись:)
– Як змінилося волонтерство з початком повномасштабного вторгнення?
– Зараз повністю змінився піоритет і він став очевидним – допомога на фронт, бійцям, переселенцям і тд. І тут ми насамперед можемо говорити і про психологічний аспект та стани людей, які вплинули й на волонтерство. Було 2 стани в людей: перші – це ті, хто одразу почав допомагати і був дуже активним; другі – хто не міг цього робити й не робив, тому що не відчував у собі сили та ресурси.
– Як ти переживала перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну?
Скажу чесно, особисто я була розгублена в перший день.
Я була закордоном по роботі на момент військового вторгнення росії в Україну. Перші думки в мене були про те, що я зараз абсолютно нічим не можу допомогти і я маю дати собі певний час на адаптацію. Але я бачила і знаю особисто людей, котрі відразу почали допомагати хто чим – інформаційно, фізично чи матеріально.
Мені знадобився приблизно тиждень, аби прийти до тями і знову бути корисною в іншій країні та допомагати нашим біженцям. Потім я відкрила терапевтичну групу психологічної підтримки онлайн для своїх волонтерів і тих, хто цього потребував. І виходить, що я зберегла свій ресурс тим, що дала психіці адаптуватися до подій. Тому й зараз досі можу залишитися корисною. Часто ті, хто одразу подавив в собі свої страхи, злість, смуток, будь-які інші емоції та пішли у волонтерство – швидко виснажились. Тому що психіка перебувала у шоці від стресу та відсутності певної адаптації. Тому спочатку ми могли спостерігати сильний підйом волонтерської діяльності, потім спад (закінчення активної фази), потім знову підйом. І зараз це така хвилеподібна тенденція, але вона є, і кожен робить те, що може. Це супер!
Про волонтерство в Украіні
Зараз майже всі волонтерські процеси – вони про масштаб та велику згуртованість. Українці це дуже класно виявляють, що разом ми можемо взагалі все. Волонтерський та благодійний рух із кожним днем зростає та розвивається. Люди роблять неймовірні речі – оперативно допомагають, знаходять шляхи вирішення запитів, і це все в умовах стресу. Тому планка волонтерства в Україні вийшла на абсолютно новий рівень, що складно порівняти з якимось іншим. Я впевнена, що як раніше вже не буде. Буде по-іншому та буде краще, більше, потужніше.
Раніше всі проєкти, які я створювала та вела у рамках своєї волонтерської спільноти стосувались дітей, тварин та людей літнього віку. Ми робили щось для дітей із малозабезпечених сімей, для дітей сиріт, співпрацювали із притулками, допомагали їм, навідували та підтримували бабусь та дідусів, що живуть самі або й тих, що мають проблеми зі здоров’ям (не можуть ходити та ін). Це було близько 15-20 проєктів, які ми планували на рік та проводили регулярно по декілька проектів в місяць. Якби зараз я планувала рік – пріоритети були скоріш за все ті самі, але наповнення проектів зовсім інше, глибше. Ну й, звичайно, додалась би допомога постраждалим від жахливої війни.
– Що спільного чи відмінного ти помітила у волонтерстві в Україні та закордоном?
Найцікавіше, що я зараз побачила перебуваючи за кордоном, що тема волонтерства тут – це більше, ніж норма. І вони дуже пишаються таким своїм статусом, роблять це безкорисливо. Майже кожна людина тут є волонтером, активістом чи громадським діячем і для них є нормальним у свій вихідний день – вільний від роботи та справ – займатися волонтерською діяльністю. Що, насправді, не скажеш про Україну. Хоча дуже вірю, що це зміниться, і змінюється вже у нас на очах.
Закордоном це престижно – бути волонтером.
Це одна із ключових тем обговорення на small talk. Люди так проявляють себе, пробують себе у різних напрямках і допомагаючи іншим вивчають себе, як особистість. Це дуже круто! Моя філософія майже така сама, стосовно того, що волонтерство – це те місце, де ти можеш спробувати себе у різних ролях та надбати нові навички, знання та вміння для себе й свого майбутнього.
Із відмінного – закордоном інше ставлення до волонтерів, поважніше. Але це особито мій досвід і він може відрізнятись від досвіду інших. Я працювала в команді «Good Deeds Day», де були представники та керівники із Європи та світу. Я завжди бачила з якою повагою та шаною ставляться до волонтерів, як прагнуть їх підтримувати та заохочувати. Це завжди мене дуже мотивувало і я намагалась переносити ці позитивні приклади на свою діяльність.
– Чи знайома ти з міжнародними стандартами волонтерської діяльності? Вони дійсно актуальні чи є умовними і не мають практичної цінності?
Якщо ми говоримо про «Загальну декларацію про волонтерську діяльність» від 2001 року, то так. І вони, на мою думку, є актуальними. Бо в ній зазначені базові речі, які для більшості з нас можуть бути цілком зрозумілими та очевидними.
(У Декларації закріплені принципи діяльності: визнання права на волонтерство за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального стану; повага гідності та культури всіх людей; надання допомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства; визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню; перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.)
Всі можливі стандарти – це, фактично, просто фундамент для подальшого розвитку. Адже, маючи розуміння про базові концепти і про те, на чому та як все має працювати – простіше побудувати певну систему. Звичайно, в кожній організації можуть бути свої винятки та нюанси, але тим не менш, беручи загалом – це поширена практика впроваджувати стандарти для регулювання волонтерської діяльності.
– Чи всі волонтери дотримуються стандартів діяльності?
Робота з людьми – це дійсно не завжди легко та кльово, особливо у волонтерській діяльності.
Частина людей приходить з корисливою метою, тобто зацікавлені тільки в своїх цілях (ми не говоримо про альтруїстичність), а саме про те, щоб також «щось мати» від волонтерської діяльності: нагороди (матеріальні), піар та іншого. Але всі знають або мають знати, як визначається термін «волонтерство» в Україні. Закон України «Про волонтерську діяльність» визначає її як добровільну неприбуткову соціально спрямовану діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (безоплатних робіт та послуг). Іноді люди про це забувають або не знають зовсім і на цьому підґрунті виникають проблеми.
З волонтерами завжди проводилось попереднє інтерв’ю, і також за потребою під час волонтерської діяльності, якщо людина різко втрачала інтерес або не виходила на зв’язок певний час – тоді це могло бути проблемою. Адже волонтерство – це і про відповідальність. Тому важливим було поважати час один одного та нести відповідальність за ту роботу, яку ти вирішив зробити.
– Які твої особисто стандарти волонтерської діяльності?
В мене вони вже професійно сформовані, тому я зазначу саме з боку координатора волонтерського центру/спільноти:
- Бути з волонтерами на одній хвилі. В процесі волонтерської діяльності, коли ти очолюєш посаду «координатора» задача все одно бути в процесі, не відсторонюватись, а бути включеним, координувати, підказувати та направляти. Щоб волонтери відчували себе комфортно та говорили з тобою «одною мовою».
- Ставитися до кожного волонтера як до особистості. Це потрібно задля того, щоб розуміти якого волонтера до якого виду діяльності можна залучати. Хтось любить більше допомагати тваринкам, хтось дітям, літнім людям чи військовим – це нормально. Людина не має поєднувати у собі допомогу абсолютно всім. Кращий результат буде, якщо людина буде «на своєму місці», так буде більше користі від процесу. Бо людина буде займатися не в мінус своїм ресурсам та у задоволення.
- Займатися волонтерською діяльністю за покликом серця і власним бажанням виключно, без примусу та соціального тиску.
- Обов’язкове попереднє інтерв’ю з волонтером стосовно його досвіду, бажань, чому він хоче займатися волонтерською діяльністю і як ми можемо бути одине одному корисними, скільки часу волонтер готови виділяти діяльності та інше.
- Бути чесним із собою: чому та для чого мені волонтерство/ що я можу дати та взяти із цього досвіду/ як саме я можу бути корисним?
– Чи варто волонтерам в Україні покращувати та вивчати стандарти діяльності?
Однозначно так. На мою думку це має бути постійний процес удосконалення. В нас не настільки розвинена галузь волонтерства, як могла би бути. Дійсно, після 2014 року волонтерських спільнот та волонтерів ставало дедалі більше і в основному вирішувались та закривались потреби на фронті для військових, під запит. І зараз після повномасштабного вторгнення також пішла нова хвиля активного волонтерства. Тому треба не втрачати цей ресурс, а посилювати.
Розуміючи базу та підґрунтя – простіше вибудовувати опори та рухатися вперед.
Я була спікеркою у «Школі волонтерів» від Volunteer Community, і це те місце, де розповідають новоспеченим волонтерам як взагалі працює ця система. Які навички та скіли мають бути для комфортної волонтерської діяльності, як працювати із різними соціальними групами і також говорять про певні стандарти, етичний кодекс та інші цікавинки, що є корисними як для тих, хто тільки починає свою волонтерську діяльність, так і для досвідчених волонтерів.
– Яким ти бачиш волонтерство в Україні далі? Чи не згасне тенденція допомагати іншим?
Дуже цікаве запитання, тому що все залежить від нас самих, як би це не звучало. Якщо люди навчаться правильно використовувати свої внутрішні ресурси – все може бути добре. Тому що не треба волонтерити в «мінус» собі, бо згодом це може призвести, як мінімум, до вигоряння, а як максимум – відторгненням від волонтерства загалом.
Згаснути ця тенденція може і через брехню нечесних волонтерів чи волонтерських організацій, які обманюють людей. Тому що це анулює у людей бажання допомагати, бо не буде довіри (глобально). Таких випадків безліч і, на жаль, навіть під час війни.
Але я завжди вірю в краще і тому вважаю, що війна підсвітить волонтерство із позитивної сторони, як дуже цінний людський ресурс. І згодом все це трансформується у щось нове.
В моїх мріях – волонтерство в Україні в майбутньому буде дуже престижним як для волонтерів з інших країн, так і для нас самих. Нашу країну та волонтерські надбання будуть ставити у приклад, як взірець відданості.
Хочеться вірити у краще і в усвідомленість наших людей. Бо наші люди дійсно неймовірні.
Публікацію підготовлено за підтримки Європейського Союзу в рамках Стипендіальної програми для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства. Публікація відображає позицію благодійного фонду «Women’s Aid International» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
